Скит-архив

НЕФРОТИЧЕСКИЙ СИНДРОМ

Нефротический синдром характеризуется высокой протеинурией, диспро-теинемией, гипопротеинемией, гиперлипидемией (гиперхолестеринемией) и оте­ками.

Классификация. Различают Уервичный, или идиопатический, нефротиче-ский синдром, который является самостоятельным заболеванием, и вторичный нефротический синдром как выражение почечного заболевания, например гло-мерулонефрита, амилоидоза.

Первичный нефротический синдром. Этот синдром может быть представлен тремя заболеваниями: липоидным нефрозом (нефропатия с минимальными из­менениями), мембранозной нефропатией (мембранозный гломерулонефрит) и фокальным сегментарным склерозом (гиалиноз).

Липоидный нефроз (нефропатия с минимальными изменениями) встречает­ся как у детей, так’»и у взрослых.

Этиология и патогенез. Причина, вызывающая развитие липоидно-го нефроза, неизвестна; не исключено, что речь идет о дисплазии подоцитов. Патогенез липоидного нефроза не отличается от нефротического синдрома любой этиологии. Возникающие вторично в связи с изменениями гломеруляр-ного фильтра дистрофия и некробиоз эпителия канальцев становятся ведущими и в значительной мере определяют все клинические проявления, характерные для нефротического синдрома.

Патологическая анатомия. Для липоидного нефроза характерны так называемые минимальные изменения гломерулярного фильтра, которые вы­являются толВко при электронно-микроскопическом исследовании и выражают­ся потерей подоцитами их малых отростков («болезнь малых отростков подо­цитов») (рис. 230). Базальная мембрана не изменена, реакция гломерулярных клеток отсутствует, иммунные комплексы в клубочках, как правило, не выявля­ются. В результате слияния подоцитов с мембраной под световым микроскопом она выглядит несколько утолщенной, отмечается незначительное расширение мезангия. В связи с повреждением гломерулярного фильтра, повышением его

405

проницаемости резко изменяются канальцы главных отделов нефрона. Они рас­ширены, эпителий набухший, содержит гиалиновые капли, вакуоли, нейтраль­ные жиры, холестерин (преобладает жировая дистрофия). Дистрофия, некроби­оз, атрофия и десквамация эпителия канальцев сочетаются с его регенерацией. В просвете канальцев много гиалиновых, зернистых и восковидных цилиндров. Строма отечна, лимфатические сосуды расширены. В интерстиции много липи-дов, особенно холестерина, липофагов, лимфоидных элементов.

Почки при липоидном нефрозе резко увеличены, дряблые, капсула снимает­ся легко, обнажая желтоватую гладкую поверхность. Корковый слой на разрезе широкий, желто-белый или

СМЕРТЬ, ПРИЗНАКИ СМЕРТИ, ПОСМЕРТНЫЕ ИЗМЕНЕНИЯ

Смерть как биологическое понятие является выражением необратимого прекращения жизнедеятельности организма. С наступлением смерти человек превращается в мертвое тело, труп (саёаVег).

В зависимости от причины, ведущей к наступлению смерти, различают естественную (физиологическую), насильственную и смерть от болезней.

Естественная смерть наступает у людей старческого возраста и долгожи­телей в результате естественного (физиологического) изнашивания организма (физиологическая смерть). Срок жизни человека не установлен_, однако_, если руководствоваться продолжительностью жизни долгожителей нашей планеты_, он может составлять 150 лет и больше. •

Понятен интерес к проблеме старости и старения, которой занимается особая отрасль медико-биологической науки — геронтология (от греч. ^е^^^ — старый и ^о^о^ — учение), и к заболеваниям старческого возраста, изу^чаемым гериатрией (от греч. ^е^^^^ — старый и ^^е^а — лечение), являющейся разделом геронтологии.

Насильственная смерть наблюдается в результате таких действий (умышленных или неумышленных), как убийство, самоубийство_, смерть от различного рода травм (например, уличная, производственная или бытовая травма)_, несчастных случаев (например_, транспортная катастрофа). Насиль­ственная смерть, являясь социально-правовой категорией, изучается судебной медициной и органами юстиции.

Смерть от болезней возникает в результате несовместимости жизни с теми изменениями в организме, которые вызваны патологическими (болезненными) процессами. Обычно смерть от болезни наступает медленно и сопровождается постепенным угасанием жизненных функций. Но иногда смерть наступает неожиданно, как бы среди полного здоровья — внезапная, или скоропостиж-

102 -

нал смерть. Наблюдается она при скрыто протекающем или достаточно ком­пенсированном заболевании, при котором внезапно развивается смертельное осложнение (обильное кровотечение при разрыве аневризмы аорты, острая ишемия миокарда при тромбозе венечной артерии сердца, кровоизлияние в мозг при гипертонической болезни и т.д.).

В зависимости от развития обратимых или необратимых из­менений жизнедеятельности организма различают смерть клиническую и биологическую.

Клцническая смерть характеризуется остановкой дыхания и кровообраще-ния, однако эти изменения жизнедеятельности организма в течение нескольких минут (время переживания коры головного мозга) обратимы. В основе клини­ческой смерти лежит своеобразное гипоксическое состояние (прежде все­го ЦНС) в связи с прекращением кровообращения и отсутствием цент­ральной его регуляции.

Наступлению клинической смерти предшествует агония (от

Возникновение социологии

Огюст Конт как основатель социологии.

Построение различных теоретических моделей общества с целью поиска наилучшего общественного устройства началось одновременно с возникновением философии. Уже Платон в своих диалогах «Государство» и «Тимей» (а так же в некоторых других) [2, стр. 31-35] описывает принципы построения наилучшего государства, а так же приводит классификацию государств. Эту традицию продолжает и Аристотель[2, стр. 36], правда его классификация государств и представления об идеале выглядят несколько по иному. Но общей особенностью античной социальной философии было отождествление понятий общество и государство, а так же теоретическое обоснование рабовладения, как соответствующего природе человека.

Средневековая социальная философия сохранила тенденцию к отождествлению общества и государства, однако основной упор в ней был сделан на изучении взаимоотношений между «градом земным» и «градом небесным» (эти термины введены Блаженным Августином в книге «О граде Божьем»). Однако, учитывая, что в Средние Века философия играла роль «служанки теологии», социальная философия находилась на периферии исследовательских интересов.

С началом эпохи Возрождения и распространением гуманизма интерес к изучению природы человека и человеческого общества значительно возрос. В результате этого появились работы, в которых описывалось реальное и идеальное общественное устройство с точки зрения современных взглядов. Однако это были скорее не научные, а скорее литературные произведения, содержащие либо поучения (например, «Государь» Николо Макиавели) либо описания чего-то идеального (как, например, «Город Солнца» Томазо Кампанелы и «Утопии» Томаса Морра).

В следующую эпоху, называемую Новое Время, основной упор был сделан не только на накопление эмпирических знаний, но и на разработку научной методологии. В этом направлении можно выделить два основных подхода. Первый это эмпиризм (основные принципы этого подхода сформулированы Фрэнсисом Бэконом) стремящийся к опоре, прежде всего, на факты и наблюдения, и рационализм (получивший философское обоснование у Рене Декарта), исходящий из предпосылки о человеческом разуме (лат. – ratio) как основополагающем источнике знаний. На протяжении всего дальнейшего развития науки эти два методологических подхода постоянно конкурируют между собой. Именно в эту эпоху знание научное стало синонимом понятия истины.

Другими важными событиями Нового Времени повлиявшими на формирование социологии явились революции (Голландская, Английская, Американская и Французская). Эти революции показали возможность существования иных форм

                ЛОГИКА   ФОРМИРОВАНИЯ    ЛОГОПЕДИЧЕСКОГО   ПОНЯТИЙНО-

                                          ТЕРМИНОЛОГИЧЕСКОГО    АППАРАТА

                            1. ЛИНГВИСТИЧЕСКИЕ ПОНЯТИЯ И ТЕРМИНОЛОГИЯ

Любые нарушения (отклонения, дефекты, недоразвитие, недостатки, расстройства, патология) речи обязательно пред­полагают их сравнение с нормой языковой (система знаков) и речевой (использование системы языковых знаков в разных видах деятельности). Следовательно, понятия о норме языка и речевой деятельности — это логически обязательная точка от­счета для определения разного рода лингвистических прояв­лений неправильной речи, ее отклонений, нарушений и т. д. Отсюда проистекает необходимость, прежде всего, свободного оперирования основными лингвистическими понятиями и тер­минами, характеризующими структуры, категории, формы, виды, стороны, компоненты, части и т. д. языка и речи.

На лингвистических понятиях о правильной речи и строит­ся лингвистическая характеристика разных ее нарушений: им-прессивной (восприятия) и экспрессивной (воспроизведения), устной и письменной; разных сторон (компонентов) речи: фонетической, лексико-грамматической, мелодико-интонационной и темпо-ритмической (просодической). Отсюда соот­ветственно вытекают представления и понятия:

v  о недостатках звукопроизношения: отсутствие, замена, искажение, смешение звуков, нарушение фонемами-ческого восприятия

v  о недостатках слово- и фразообразования: бедный сло­варь, искажение слов, опускание, перестановки морфем и слов во фразе, элизии, контаминации, персеверации, многочислен­ные аграмматизмы

v  о мелодико-интонационных недостатках речи, характе­ризующихся отклонениями в голосоподаче, наруше-ниями силы, высоты, тембра голоса: голос тихий, хрип-лый, визгливый, глу­хой, сдавленный, вялый, невырази-тельный и т. п.

v  о темпо-ритмических недостатках: ускоренный темп речи, замедленный темп речи, запинки, спотыкание, необос­нованная паузация, скандирование звуков, слогов и слов и др.

v  о недостатках письменной речи: неправильное буквен­ное восприятие (в чтении) и обозначение речевых звуков (в письме), недописки, пропуски и смешения графем, несогла­сование и перестановки слов в предложениях, разные прояв­ления письменного аграмматизма и технически-процессуаль­ные недостатки чтения и письма.

Знания общих закономерностей и возрастных особеннос­тей развития детской речи позволяют судить о разных откло­нениях в темпах этого развития и формах их проявлений. В связи с этим в детской логопедии принято выделять фонетико-фонематическое недоразвитие речи (ФФН) и общее недо­развитие речи (ОНР),

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ 1

МЕТОДОЛОГІЯ ЮРИДИЧНОЇ ДЕОНТОЛОГІЇ

1.1.         Культура особи у контексті філософського аналізу

Проблеми деонтології пов’язані з онтологією особи та життєдіяльністю суспільства. Закономірний розвиток усіх сфер суспільного життя зазнає суттєвого впливу філософ­ських ідей, культурологічних традицій, оскільки сама жит­тєдіяльність суспільства творить культуру.

З’ясуємо поняття «культура» у її широкому розумінні. Поняття «культура» (від лат. сиііиз — спосіб життя, заняття, освіта, розвиток) увійшло в науковий обіг європейської соці­альної думки у другій половині XVIII ст. Сьогодні філософи і культурологи не дають йому єдиного тлумачення. Налічу­ється близько тисячі дефініцій культури. Це призводить до того, що висвітлити їх стає дедалі складніше навіть у спеці­альному дослідженні, оскільки доволі складно одержати конкретне знання про об’єкт, що тлумачиться як власне де­яка субстанція, розчинена в усіх суспільних відносинах.

У науці існує три основних підходи щодо трактування категорії «культура»: антропологічний, соціологічний, філо­софський.

Антропологічний підхід ґрунтується на етнічних особ­ливостях кожного народу, на поясненні буття нації. Соціо­логічний підхід скерований на культурогенезу, цінності лю­дини, взаємостосунки між людьми тощо. Універсальним підходом до наукового пізнання культури є філософський.

Так, використовуючи методи аналізу та синтезу, індукції і дедукції та інші, можемо дослідити справжню природу, сут­ність і генезу культури. Філософський аналіз дозволяє уза­гальнити існуючі дефініції, виявити їхнє ужиткове значення.

Невіддільним від поняття «культура» є поняття «цивілі­зація». Цивілізація є результатом культури, її продуктом, це своєрідна мода, модернізація. Вона виникає у процесі за­своєння досягнень однієї культури іншими культурами. Будь-яка спроба відірвати культуру від цивілізації перетво­рює на утопію ідею культурного відродження народу, по­роджує значні «відходи» цивілізації. Культура потребує цивілізації, як душа потребує тіла, оскільки вони розвива­ються за одними законами.

Відомо, що культура має постійно підживлювати цивілі­зацію, інакше остання заперечуватиме, руйнуватиме куль­туру, нехтуватиме нею. Цивілізація є тимчасовим явищем і означає перетворену людиною, окультурену природу, засоби цього перетворення, соціальну культуру, людину, яка за­своїла духовну та інші види культур. Культура — загально­людське надбання, вона виступає своєрідним кодом, мат­рицею цивілізації.

Загалом рівень цивілізації не

Книга I

ОРИГИНАЛЬНЫЕ

ПРОИЗВЕДЕНИЯ

Часть 1

ПРОЗА

Раздел первый

ПЕРЕСМОТРЕННЫЕ (“связные”) РЕДАКЦИИ

1

Кто я?

В первые годы своего пребывания в пещере Вирупакша (1899—1904; Он перебрался из Вирупакши в Скандашрам в 1916 году) Бхагаван большую часть времени сохранял молчание, а потому давал краткие “письменные” отве­ты любым почитателям, которые задавали Ему вопро­сы — либо выводя пальцем буквы на песке, либо записы­вая их на кусках шифера. Так же получили свои ответы Шивапракашам Пиллай и Гамбирам Сешайя. Оба затем переписали их, а полученные поучения спустя много лет были опубликованы под заглавиями “Кто я?” и “Само-исследование”. Первоначально обе работы появились в вопросно-ответной, форме.

В основе связной редакции “Кто я?” лежат вопросы, которые в 1902 году поставил Шивапракашам Пиллай, один из самых ранних учеников Махарши (краткий очерк его биографии см. [3, с. 128—136]. Вопросно-ответная ре­дакция, содержащая 28 вопросов-ответов, была издана в 1923 году (см. русский перевод в [1]).

В 1923—1928 годах Бхагаван Сам решил переписать “Кто я?” в форме эссе. Был добавлен вступительный параграф, часть вопросов была опущена, часть измене­на, но несмотря на эти правки большинство предложе­ний даже не изменилось совсем. Бхагаван просто изменил порядок изложения основных идей, логически более тесно упорядочив их.

Каждое живое существо стремится всегда быть счаст­ливым, не подверженным печали, и каждый имеет вели­чайшую любовь к себе, вызванную единственно тем фак­том, что счастье — его подлинная природа. Следовательно, чтобы осознать то присущее и незапятнанное счастье, ко­торое действительно ежедневно переживается, когда ум успокоен в глубоком сне, необходимо познать самого себя. Для обретения такого знания исследование [джняна вича­ра] “Кто я?” при поиске Себя, “Я семь”, одно является наилучшим средством*.

“Кто Я?”** Это физическое тело не есть Я, и пять органов чувственного восприятия1 не есть Я; пять органов внешней активности2 не есть Я, и пять жизненных сил3 не есть Я, и даже мыслящий ум не есть Я. То бессознательное состояние неведения, в котором сохраняются единственно только тон­кие васаны (склонности ума), тогда как имеется свобода от функциональной активности органов чувств и ума и не со­знаются обьекты чувственного восприятия, также не есть Я.

Поэтому после суммарного отвержения всех вышеупо­мянутых телесных наложений

1.Перестройка в СССР (1981—1991). Распад СССР.

В истории перестройки выделяют три этапа:

1985—1986: период ускорения.

В 1985 г. политическое лидерство в стране перешло к М. С. Горбачеву.

Начало новому курсу было положено на апрельском (1985 г.) Пленуме ЦК КПСС, на котором признали  неотложность глубоких перемен во всех областях жизни: ускорение социально-экономического развития страны для удвоения к 2000 г. Промышленного потенциала  СССР.

Методы:

- активизация «человеческого фактора» (соцсоревнование, укрепление трудовой дисциплины, борьба с пьянством— знаменитая антиалкогольная кампания)

- использование скрытых резервов (полная загрузка производственных мощностей, организация многосменной работы)

- резкое увеличение расходов на техническое обновление предприятий

- ужесточение административных мер (государственная приемка продукции).

Одновременно произошло обновление высшего партийного и государственного аппарата.

На основе реформированной экономики намечалось решить важные социальные проблемы – жилищную (к 2000 г.) и продовольственную.

Добиться существенного повышения темпов роста не удалось, антиалкогольная кампания привела к гигантским потерям бюджета, увеличение затрат на техническое переоснащение промышленности обострило ситуацию в социальной сфере

1987—1988 гг.: «гласность» и перестройка.

Новый курс — «хозрасчетный социализм».

Закон «О государственном предприятии» (лето 1987) значительно расширял самостоятельность предприятий:

- министерства устанавливали государственный заказ предприятию. Все, что производилось сверх госзаказа, можно было реализовать на выгодных условиях по свободным ценам.

- предприятия самостоятельно устанавливали численность работников, уровень заработной платы.

- трудовые коллективы получали право выбирать администрацию.

Это была попытка изменить хозяйственный механизм, ослабить административное давление, ввести конкуренцию. Но крупных результатов она не имела: госзаказ устанавливался на пределе возможностей предприятий, система ценообразования и материально-технического снабжения не изменялась.

В 1988 г. был сделан следующий шаг: разрешено мелкое частное предпринимательство (в рамках так называемого кооперативного сектора).

В январе 1987 г. акцент был сделан на политике «гласности». Перемены в общественно-политической сфере начались с проведения политики гласности. Была снята цензура и разрешено издание новых газет, журналов. Случилось невероятное: тираж популярных литературно-художественных журналов перевалил за миллион экземпляров, где печатались ранее «запрещенные» Солженицын ,Бунин, Пастернак, Рыбаков и др. Были реабилитированы многие лица, невинно осужденные по процессам 1930—1950-х гг. в период сталинизма.

1. Фінанси як економічна категорія.Як економічна категорія фінанси – це грошові відносини, які виникають в процесі розподілу і перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту в окремих випадках національного багатства з метою формування фінансових ресурсів держави і суб’єктів господарювання для задоволення суспільних інтересів і потреб. У практичному плані фінанси – складова ек. системи будь-якої держави, вик-ня якої дає змогу успішно реалізовувати кінцеву мету продуктів і послуг ек. та соц. розвитку. Призначення фінансів – забезпечити необхідні умови для ств. розподілу та вик-ня ВВП в країні. Об’єктом є ств. та вик-ня ВВп, а суб’єктом – держава, населення та підприємницькі структури. Оскільки один об’єкт, а суб’єктів троє, то ці відносини мають протиречивий характер.

2. Функції фінансів, їх зв’язок. Фінанси виконують дві функції: — розподільну;— контрольну.

Суть розподільної функції полягає в тому, що фінанси виступа­ють інструментом розподілу і перерозподілу ВВП. Розподіл ВВП включає в себе кілька стадій: І) первинний розподіл;2) перерозподіл;3) вторинний розподіл. Первинний розподіл — це розподіл заново створеної вартості й формування первинних доходів суб’єктів, зайнятих у створенні ВНП. Первинними доходами на цій стадії виступають: у фізичних осіб — заробітна плата, у юридичних осіб — прибуток, у держави — при­буток державного сектора, що централізується в бюджеті й надход­ження від державних послуг, ресурсів, угідь і т, ін.

Перерозподіл полягає у створенні й використанні централізо­ваних фондів. За рівнем централізації вони поділяються на за­гальнодержавні, відомчі й корпоративні. Загальнодержавні вклю­чають бюджет і фонди цільового призначення. Відомчі — це фонди, що створюють міністерства І відомства (наприклад, фонд охорони праці). Корпоративні фонди передбачають централіза­цію частини доходів структурних підрозділів у корпоративних об’єднаннях. Перерозподіл включає два етапи:

— вилучення частини доходів у одних суб’єктів і формування централізованих фондів. На даному етапі формуються вторинні до­ходи суб’єктів, що створюють ці фонди

— використання централізованих фондів І формування дохо­дів окремих суб’єктів. На цьому етапі можуть формуватись як первинні доходи — заробітна плата фізичних осіб, які працюють у бюджетній сфері, так і вторинні доходи у вигляді різних виплат і надання безплатних послуг із централізованих фондів. Первин­ні доходи знову ж таки підлягають перерозподілу, якщо це перед­бачено. Вторинний розподіл — це другий етап перерозподілу в частині формування первинних доходів фізичних осіб, які зайняті в бюд­жетній сфері. Тобто він

1. 1.  Теорії походження держави і права.

Існує кілька теорій походження держави. Вони почали з’являтись відразу після виникнення держави і мали на меті з’ясувати її сутність, соціальну роль і призначення у суспільстві.

Однією з перших виникла теологічна теорія. Головною її ідеєю стало твердження, що держава виникає та існує як результат волі Бога. Так само і влада держави теж походить від Бога, тому кожен повинен виконувати державні (владні) настанови і приписи як такі, що йдуть від Бога. Зазначена теорія бере свій початок за часів Стародавніх Індії та Китаю. Крім того, згідно з поглядами давньоєврейського народу Бог вважався верховним правителем, законодавцем і верховним суддею. Такий підхід до проблеми з’ясування питання про походження держави, влади, порядку і справедливості був дуже поширеним упродовж тривалого часу; згодом ці положення були прийняті християнством і знайшли відображення в Новому Заповіті.

Пізніше теологічна теорія отримала концептуальне оформлення в працях Аврелія Августина та Фоми Аквінського Прибічником цієї теорії був також український мислитель Іван Вишенський

Пізніше набула поширення патріархальна теорія походження держави. В ній стверджується, що держава виникла шляхом розростання сім’ї. У зв’язку з тим, що люди прагнуть жити з собі подібними вони, об’єднуються в сім’ї, сім’ї — у рід, роди — у плем’я, останні — в союз племен, а згодом — у державу. Авторами цієї теорії були грецький філософ Арістотель та італійський мислитель Марсилій Падуанський

Державницька і правова думка Нового Часу дала світові договірну теорію походження держави. Г. Гроцій, Б. Спіноза, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж. Ж. Руссо), О. М. Радіщев та інші вважали, що держава утворюється людь­ми шляхом мовчазної згоди для вирішення загальних справ су­спільства, забезпечення безпеки особи та її власності, узгодження інтересів усіх членів суспільства.

У кінці XIX — на початку ХХ століття в працях мислителів Л. Гумпловича, К. Каутського, Л. Українки та інших були викладені теоретичні погляди про те, що держава утворюється шляхом застосування сили, завоювання слабких племен сильнішими.

У цей же період виникла ще одна теорія походження держави — класова. Авторами її були німецькі економісти К. Маркс та Ф. Енгельс. Ця теорія пов’язує виникнення держави тільки з появою приватної власності, розшаруванням суспільства на антагоністичні класи, виключаючи при цьому

1.Охарактеризуйте сутність, походження, структуру та функції політики.

Термін “політика” походить від давньо-грецького слова “polis” (місто-держава) та його похідних : “politike” (мистецтво управляти державою), “politeia” (конституція),  “polites” (громадяни),  “politica” (державний діяч) та ін.  Політика-організаційна, регулятивна і контрольна сфера суспільства, в межах якої здійснюється соціальна діяльність, спрямована головним чином на досягнення, утримання й реалізацію влади індивідами й соціальними групами задля здійснення власних запитів і потреб.

Метою політики є забезпечення панування одних суспільних груп над іншими, один інтересів-над іншими, або узгодження соціальних інтересів, забезпечення оптимального можливого в даному суспільстві та в конкретних умовах здійснення суспільних процесів. Засобами політики є право, сила, мораль. Призначення політики у тому, щоб на основі спільних інтересів об’єднувати усі верстви суспільства і спрямовувати їх дії на вирішення важливих суспільно-державних завдань.

Коли виникла політика як усвідомлений і специфічний вид соціальної діяльності? Є дві точки зору щодо відповіді на поставлене запитання-немарксистська і марксистська. Представники першої точки зору (Д. Пікклз, Р. Даль та ін..) вважають, що політика виникла одночасно з формуванням стійких груп людей, об’єднаних спільним інтересами та цілями. В цих групах виникають відносини панування і підпорядкування, поступово формуються відповідні органи політичної влади та політичні інститути. Представники марксистської точки зору вважають, що політика виникає лише на етапі класового розшарування суспільства. Основним суб’єктом політики виступає панівний у суспільстві клас, який визначає зміст і спрямування політики у державі.

У політиці виділяють три рівні її функціонування:

1) мегарівень відноситься до діяльності таких міжнародних організацій як Європейський Союз, Організація Об’єднаних Націй, НАТО та ін.

2) макрорівень характеризує державу як ціле, державну владу, її структуру

3) мікрорівень, охоплює окреміструктури і організації (політичні партії, громадські організації, профспілки тощо).

Структура і функції політики. У структурі політики можна виділити такі елементи: політична свідомість, політичні інститути і політичні відносини. Політична свідомість виражає сутність усвідомленості суб’єктами політики законів і тенденцій розвитку політичної діяльності. Політичні інститути -це сукупність організацій та установ (держава, її органи, політичні партії тощо), що впорядковують політичні та інші відносини у